Чорні вуглинки юнацьких очей блиснули помстою. "Я тобі ще зроблю!",- читалося в них.
- Чого занімів? Воля або виправляємо помилки,-даю шанс на вилюднення і водночас відчуваю- цей не прогнеться. "Король" цвиркнув крізь зуби слиною прямо під ноги Ярині Петрівні. Жінка знітилась:" Я потім приберу" І , мабуть, пішла плакати.
Підленьким душам " братви короля" відкрилося роздоріжжя: або за своїм авторитетом, або йти їсти.
- Во, де Ваша ковбаса вже сидить!,- виголосив "пуп становища", показуючи рукою певний жест .- Хто не шоха, за мной!
Зомбована зграя мовчки покидала інтернат. Ще б пак! Вони ж пройшли екзамен на "шоху". І в кожного на зап'ясті руки є слід від опіку цигарки "короля".
- Не переживайте! На волі холодно. Хіба на хаті в когось заночують. Але їсти все одно поприходять,- один поперед одним лепетали мені вихователі і байдуже розійшлись добути свій робочий час.
А наступного дня дзвінок з управління освіти ошелешив:" Назвіть прізвища дітей, які попали в реанімацію"
-Перепрошую, але ще не знаю їх прізвищ. Ви, будь-ласка або допоможіть, або не заважайте,- якось вирвалось. І байдуже, чи звільнять.
До інтернату діти приходять, коли починаються проблеми "на волі". Відчувши принади лікарні в тандемі з тамтешньою дієтою і прискіпливими поглядами пацієнтів старшого віку, вони поволі поверталися до звичного режиму. На противагу насінню дурману ковбаса перемагала однозначно.Перемагала чиста постіль і нові шкіряні черевички, пошиті під замовлення, новий верхній одяг -РІЗНИЙ ! І вже перестали в школі прозивати їх інкубаторськими.
Невдовзі прийшов і "король".- У мене сифон,- процідив, знітившись, і не стримуючи емоцій, заплакав. Мабуть , такого життєвого досвіду, як у дітей інтернату немає ніхто. Вони рано стають дорослими- з появою недитячих проблем.Виборюючи своє місце під сонцем, часто падають, але практично ніколи не здаються. В запеклому світі їх часто використовують. А вони довірливо йдуть на ризик, набиваючи нові ґулі. Тому їх неможливо вчити по написаному. У них свої методики життя і виживання.
В окремій палаті шкірвендиспансеру Королю було над чим подумати.Щоранку, йдучи на роботу, провідую його і згодом у розмові хлопець розкрився. Говорив про матір -інваліда,стареньку бабцю і про ненависть до батька- повністю деструктивну людину.Про його наругу над матір'ю. Про своє скалічене дитинство і про те,як покінчить з собою, коли не стане найдорожчих йому людей.
-Гаразд, але спочатку складеш програму-мінімум на подальше життя. І підбери слину - на тій простій основі, що ти- мужчина,- сердито вимовила йому і попрямувала до зупинки транспорту.
А біля кабінету вже чекала Юрчикова бабця.Її онука знову піймали на залізничній станції далеко не сусідньої області.
Продовження буде.