Дощенту тишею наповнена імла,
Між гір лежить туман, як у глибокій чаші...
Якби у час такий зі мною ти була,
Відчула б, як серця тремтять тривожно наші;
Відчула б, як і я, – родився не для зла
Син віку на землі, а для земного щастя,
Де радістю буття налитий кожний злак,
Де світ живих істот і неба шир зірчаста...
Тому зову тебе на учту цю мовчання,
Стань поруч і глибінь прекрасного пізнай!
Поглянь: зоря зійшла на синій небокрай,
Цілує у вуста вітрів палке зітхання...
З великих таємниць земного існування
Ціннішу ти візьми – ціннішу і віддай!
Алecь Звoнaк
Цішыня
Дарэшты цішынёй напоўнена імгла,
Між гор ляжыць туман на дне глыбокай чашы...
Калі б у гэты час са мною ты была,
Адчула б, як пяюць трывожна сэрцы нашы;
Адчула б, як і я, што створан не для зла
Сын веку на зямлі, а для зямнога шчасця,
Дзе радасцю быцця напоўнен кожны злак,
И свет жывых істот, і безліч зор вачастых...
Таму заву цябе на гэты пір маўчання,
Стань поплеч і глыбіні хараства пазнай!
Зирні: зара кранула неба сіні край,
Цалуе вусны ветраў цёплае дыханне...
З вялікіх таямніц зямнога існавання
Ты лепшую вазьмі и лепшую аддай!