Дівчинко мила, пухнасте моє кошеня!
Очі великі із сумом глибоким, як море.
Їй би із щастям за руки іти навмання.
Їй би в обіймах кохання мурчати amore.
Але життя – це не казка, де все Happy End
Тут в нас образи ряхтять сіруватим відтінком.
Тут шар за шаром на серці - хітиновий тент.
Шрами від слів на душі розростаються стрімко.
Дівчинко люба, тримайся, не плач, усміхнись.
Руки замерзлі зігрій філіжанкою кави.
Ти пам’ятаєш, як я у дитинстві колись
Руки твої зігрівала своїми руками?
Дівчинко світла, я знаю, це – боляче й дуже
Рвати любов по-живому і навпіл ділити.
Та не здавайся, не падай. Я знаю ти – дужа
Все це мине, пролетить, як у небі боліди.
Іноді посмішка дуже вже важко дається.
Гострим камінням стинаються крила всіх мрій.
І хоч від щему серденько птахою б’ється,
Навіть упавши - вставай, посміхайся, радій.
Будуть світанки і буде осяйний ще час.
Час – це ресурс, що загоює будь-які рани.
Важко ізблизька розгледіти кожному з нас
Всі ті великі намічені Всесвітом плани.
І пам’ятай, що джерела щасливих хвилин
містяться глибоко в серці, а зовсім не зовні.
Зло і любов навкруги - нескінченний їх плин.
Чим наповняємо душі, то тим вони й повні.
В останньому рядку суть усього життя! 
