Листя перші зажовтілися в траві,
Впавши тихо поряд з тріснутим горіхом,
Рання осінь просто…А думки сумні,
Тут, як тут давно, до купи лізуть спіхом.
Може просто, то з ожинових кущів,
Свіжий вітер відірвавши стиглий запах,
Чорно-синім смутком, ягідних богів,
На мій літній настрій грубо робить замах.
Може просто…Просто, я тебе згадав,
Так буває, віриш? Пам`ять ж не підвладна,
Якби янгол із небес нам щедро дав,
Тих ниток клубок, що мала Аріадна!
Щоб нарешті у душі я сумнів вбив,
Мов Тесей, в печері темній, мінотавра,
Знову вийшов з лабіринту повен сил,
Для життя…Подій, що будуть у нас завтра.
Щоб від спогадів ключі десь загубив,
В цій траві сухій, пожовклій до коріння…
Вже лиш троє пам`ятають, як любив:
Ми з тобою, люба, й янгол з грішним зіллям.
Знов розрізавши повітря, сухий лист,
Впав безсило мертвий лиш в одному кроці,
І розвіявши садком, думки сумні,
Нагадав мені, це ж просто рання осінь.
