ЗІРОНЦІ СВІТАНКУ
Голубонько моя, людино мила,
Минає ніч, та я в цю мить не сплю.
Після побачення неначе світ струсило
Собі дивуюся: о! – як же я люблю!
Неначе все було як кожен раз всі роки
Твій ніжний погляд, доторки руки,
В просторі тісному спокійні, тихі кроки
І наша бесіда про тиждень нелегкий.
Хвилини зустрічі мов блискавка минули,
Світло погашено, добраніч побажав…
Немає спокою: нічого не забулось
До пів четвертої розслаблено лежав.
Мені гадалося, що ти така самотня,
Така беззахисна і сильна водночас
Хвороб і немочі така близька безодня,
Невже судилося, що це розлучить нас?
Від цього мислення на серці стало важко
Якщо ще житиму, то як без тебе, - як?!
У пору вранішню про тебе, моя пташко,
Найперше згадую, немовби ще юнак.
А коли вечора наблизиться година,
Твоє ім’я молитвенно шепчу
Ти, - найрідніша для душі людина!
Єдиний скарб, якого ще хочу!
Минає ніч… годинник шосту ранку
Показує старому на стіні…
Тебе стрічатиму як зіроньку світанку,
Яка світитиме у нових днях мені!
28.09.2019
