А ти наснилася сьогодні знов мені…
Мабуть хотіла нагадати, що вже осінь,
Про те, що в небі вчаться юні журавлі
Шукати вірний шлях між хмарами у просинь.
Ти не з`являлася давненько в моїх снах,
Мабуть, були спекотні ночі на заваді,
А я блукав у грішних спогадах-морях,
І серед хвиль тривог шукав кохану пані.
Шукав свій острів щастя з пальмою в пісках,
В яких прихована, забута скриня щастя,
Що відкривається без слова, без ключа,
Лиш від пульсуючого дотику зап`ястя.
Ти знов була зі мною майже до зорі,
Навмисне ніби цілу ніч лежала поряд,
Аби в останню літню ніч мов у вогні,
Згорів я, кинувши прощальний птахам погляд.
Щоб з димом пристрасті дістався до небес
І впав на шлях Чумацький пилом невагомим.
Світанок…Вересень…Неділя…Я воскрес,
Сиджу задумливий, п`ю каву, хмурю брови.
Чому наснилася? Для чого знов прийшла?
Хай краще б спека була брамою для згадок,
Для наших спогадів любовних, є ж весна,
Хоча…Приснися ще, прийму я сон твій радо.
Нехай на дворі рання осінь чи зима,
Квітневий ранок грає, чи панує лютий,
Ти господинею побудь хоча б у снах,
Бо я не в силах твою усмішку забути.