Пропахла димом ватри кожна ниточка
у попраному одязі,
що тіло огортав,
і тишу дерла, наче пума кігтями
мелодія у телефоні,
що в джинсах вібрував.
Її старі кросівки стали глянцеві,
присипані краплинами
прозорої роси,
вона бродила мовчки під деревами,
між стовбурами чорними,
вслухалась в голоси.
Котилось літо по спіралі залишаючи
ім'я рапате з цифрами
і з домішками мук,
а неціловане обличчя мохом затягалося
і листя опускалося
з пожухлих крон до рук.
Мелодія рипіла з минулого туманного,
нестримна, наполеглива,
бентежила, пекла,
разом із нею літня драма без запрошення
на хвильку швидкоплинну
у душу затекла.
Нагрітий сонцем голос втомлено
вустами промовляючи
на вухо шепотів:
- "Сафо, давай з тобою у холодне озеро,
допоки в тінях осені
наш час не відсирів..."
А їй тоді так не хотілось плавати
у почуттях без одягу,
а краще б у човні...
висіла в павутині чорно-білих, порваних,
коротких кадрів сумнівів
на березі, в траві.
Зігнулось тіло від болючих спогадів,
долонею до стовбура
торкнулася...одна
стояла в росах під рідкими хмарами
і по душі від голосу
металася луна.
Підносила до вуст цигарку тліючу
і проводжала поглядом
розсіяний туман,
блищала кров в слабеньких променях,
що цівкою сочилася
з її душевних ран.
У вогнищі палали ночі лагідні
тремтливі і залюблені
до болю, до знемог,
її розшита ніжність стала попелом
і на вітру розвіялась
у просторі тривог.
Пропахла димом ватри кожна ниточка
у попраному одязі,
що тіло огортав,
на волю вирвалася тиша вся подряпана,
цигарка догоріла вже
і телефон мовчав.
***
