Михайло Щербаков. Тірренське море (переклад з рос. )
Сльозино срібляста! Засяявши, зникни,
Загинь, не зволоживши зір.
На цю панораму сухими очима
Я мушу дивитись, повір.
Нехай на взаємність надій аніяких–
В ландшафтів нема почуттів.
Ну що ж, аніяких... Я тут не для цього.
Я тільки проститись хотів.
Прощай, городянко! Лічи свої сходи,
Від порту йдучи догори.
З маслинами кошик неси con amore
І слухай, як виють вітри.
І ти, узбережжя, прощай! Con amore
І сіль збережи, й аромат.
Не вкриється взимку крижинами море...
Везувій не вдарить в набат.
Цікаво не те, що я звик за годину
Вважати цей простір своїм,
Сто років проживши, як кріт, в катакомбах,
Наосліп, навпомацки... Втім,
Чи варто, назад ідучи, відвикати,
Забути привілля, цей рай?
У спину, нарешті: «Прощай, іноземцю!
Авжеж, іноземцю. Прощай!»
Не скоро відвикну. Замкнуся в німоті,
Не визирну більше з кутка.
В свій дім повернувшись, байдужий щоденник
Почну не з нового рядка.
Та, поки ще в оці не змита сльозою
Тірренської сині межа,
До неї тягнусь con amore, відчувши
Раптово, що значить «душа».
Примітка. Переклад дещо вільний з доданою римою. Оригінал - тут:
http://blackalpinist.com/scherbakov/htmtexts/1999/slezazol.html
