Шкода десятків недописаних віршів
і сотні тих, які вже не згадати,
без тебе їх не допишу,
з тобою- я щаслива, не хочеться писати.
Ти стільки всього мені дав!
А я неможу принципи перебороти,
альтернативи так і не знайшла,
чим ще зігріти твою душу.
Так, я наївна і смішна...
по вуха "вляпатись" не обирала,
напевно, в Бога заслужила я,
Це Дар, що вчить. Його не видаляють.
Не знаю я Вселенського сценарію,
не мала я взірця для "подражания",
небуло прикладів, моделей поведінки,
я відчувала щиро, тільки тому безглузді мої вчинки.
Ти був і є моїм натхненням,
ТИ промінь, який Сонце не могло дати.
Прокинулась лише на мить,
і так не хочу знов засинати.
Дозовані тобою писані вірші,
у очі вже не заглядаєш,
моїх ти точно не боїшся!!!
тоді чого свої ховаєш?
Радій, тобі нема чого втрачати.
Ти вільний птах і можеш де захочеш політати.
Собі ж тепер я не належу,
мою свободу обов'язки обмежують.
Скажи, тобі вже хтось казав,
що ти багато хочеш?!
І душу, й серце, і всі думки забрав,
що ще тобі потрібно? плоті ?!
Так важко компроміс знайти,
коли усі шляхи невдалі,
коли по тим же граблям ходим,
траву топчем, кола мотаєм...
Втомилась - ні, мені твоя присутність в радість.
ти просто будь! собою будь!
і не суди мене,
шкода, що тільки в принципах моїх мене ти знаєш!!!
09.04.19
ID:
836067
Рубрика: Поезія, Лірика
дата надходження: 20.05.2019 01:24:24
© дата внесення змiн: 09.09.2019 21:06:53
автор: Moнада
Вкажіть причину вашої скарги
|
