(Карл Ґоттфрід фон Лейтнер)
Як зіроньки сяють у нічку ясну!
Я часто буджуся від мрійного сну.
Та все ж не сварю світлих діток небес, –
Вони тишу повнять снагою чудес.
Вони, наче ангели, в небі пливуть,
І в нетрях мандрівцю освітлюють путь.
Любові вони вістуни неземні, –
Несуть поцілунки в морській далині.
Стражденне лице ніжать поглядом вниз,
Сріблясто блищать на кораликах сліз.
І навіть з могил в вись блакитну ведуть,
Нам пальцями з золота вказують путь.
Тож будьте прославлені зорі ясні,
І довго ще сяйте ласкаво мені!
Коли ж для любові настане мій час,
То благосним блиском з’єднайте ви нас!
Franz Schubert, Die Sterne
(Karl Gottfried von Leitner)
Wie blitzen die Sterne so hell durch die Nacht!
Bin oft schon darüber vom Schlummer erwacht.
Doch schelt’ ich die lichten Gebilde drum nicht,
Sie üben im Stillen manch heilsame Pflicht.
Sie wallen hoch oben in Engelgestalt,
Sie leuchten dem Pilger durch Heiden und Wald.
Sie schweben als Boten der Liebe umher,
Und tragen oft Küsse weit über das Meer.
Sie blicken dem Dulder recht mild ins Gesicht,
Und säumen die Tränen mit silbernem Licht.
Und weisen von Gräbern gar tröstlich und hold
Uns hinter das Blaue mit Fingern von Gold.
So sei denn gesegnet du strahlige Schar!
Und leuchte mir lange noch freundlich und klar!
Und wenn ich einst liebe, seid hold dem Verein,
Und euer Geflimmer lasst Segen uns sein!
