Буває, пекучий біль душі
з'являється у вісні.
Бачу рідних,
чую,як мама будить вранці,
та приказує,
ох, ох,якби дома,
ноги у просі,
спав би й досі.
Дуже сумувала за своєю Сумщиною.
Бувало прийду, та жаліюся на життя,
а вона каже, доню, та хіба ж то горе,
горе, коли війна.
Тепер я знаю, що таке війна,
батьки померли перед самою війною,
хоч не бачили це страхіття,
однак вдруге б війну всеодно не пережили .
Першою пішла мама,
а батько за нею,бо дуже сумував,
казав, хіба це жизня без коханої дружини.
Їхнє покоління дуже цінувало відносини,
такого кохання , як у моїх батьків,
мені більше не судилося спостерігати.
Життя - це вершина,
на котру здерся і більше
не спускаєшся донизу,
а розправивши крила летиш у вись.
