Буває так, що в один час втрачаємо
Те цінне, що було завжди для нас,
Помилки ті самі часто повторюємо,
Хоча й стверджували: для них був інший час.
І знову собі нібито обіцяємо
Забути, закреслити ввесь негатив.
Отак живемо навіть і не знаємо
Скільки по стежці цій зможемо йти.
Бувають миті: щось та й ніби розцвітає
У нас, і інші помічати це стають,
Немов магнітом до себе притягаємо,
Й не шукаємо причини на журбу.
Тепер всього здається нам доволі,
Ціна життя дорожча від речей,
Покірно голову схиливши, просимо в Бога долі
І ще багато днів, і разом з тим ночей.
Не час зараз для спогадів образливих
І вірно те, що пережили в самоті.
Ти ж лиш чекай, - не буде все однаково,
Ще сонечко всміхнеться на твоїй путі.
І буде райдуга як дощик перестане,
І заспокоїться уся твоя душа.
Де темрява була, - ясніше зовсім стане,
А там де холод, - промінь безкінечного тепла.
Лиш не забудь чого тебе навчив
Той час, що був для роздумів тоді
Новий вогонь надії запалив
Й подарував шлях новий твоїй душі.