Я від тебе не відвернусь ніколи,
бо плекаю надії у снах.
Навіть вітер став чорним у моїх очах,
спокою не маю, Душу свою краю.
Снує, завмирає Душа,
їй всього мало, кепкує з нас,
й має на то право.
Магічні душевні муки,
летять понад луками.
У дурмані голівонька,
не має теплого дотика днинонька.
Правда взаємин догорає свічечкою,
тіні у ночі минулих літ,
залишають свій останній слід.
Цей твір Ви можете прослухать на
https://youtu.be/sxph4dCwLcs
