Любий,
Відчуваю тебе, ти десь поряд. Відчуваю на своєму волоссі, на своїх віях, лиці ; спостерігаю за птахою і знаю, що вона десь бачила тебе. Я просто серцем чую, що наші світи скоро перегукнуться, закружляють навколо сонячної системи й стануть одним цілим. Чомусь всередині гуляє ця вісточка, в крові ллється величезна дівоча надія на ….щастя !
У нашому місті ще до весни далеко, але твоє тепло гріє мене зсередини. Я не чекаю на тебе. Ти ж знаєш, я просто підсвідомо розумію, що навіть ось така невидима, але така довгоочікувана зустріч уже підносить душу до тремтіння, райської насолоди. Коли виходила з університету і сонечко зазирнуло безсоромно яскраво в мої очі, то знайшла в цьому щось символічне, ніби ось цей пронизливий погляд сонця прийшов від тебе.
Світ став набагато яскравішим, легшим, таким...неповторним. І я не закохана, я просто неймовірно щаслива. Я ходжу по землі, по якій ходиш також і ти. Я відчуваю доторки твоїх рук навіть якщо це вітер, десь серед натовпу людей простежую твій погляд і знаю – ти зі мною.
Це єдине, що мені потрібно знати, що ти зі мною. Що моє неслухняне волосся твоє, що мої уста підіймаються вверх лише завдяки тобі, бажання творити і писати надходить з глибин нашого спільного кохання один до одного.
Любий,
коли ти прочитаєш усі ці мої листи, то зрозумієш, що червона нитка, якою наші серця були зв’язані один одним – нарешті знайшла свій початок і кінець. Закінчився цей клубок постійних пошуків не таких і не тих. Ось я й ось ти. Твоє море й мої хвилі.
а може пошук цей насправді безконечний,
і навіть той, що поряд, кожен інший день не той,
міняємось і ми, буває зміни недоречні,
така німа вистава: був плащ і раптом вже чомусь пальто ...