Були ми із каменю, гордими –
Затоками стали, фіордами.
Під товщею вод синіх схована
Глибинна самотність рубцьована.
Глибинна самотність рубцьована
Під товщею вод синіх схована.
Угору злетіти вершинами
І бути в зростанні неспинними,
Небес доторкатися віями
Хотіли, надіялись, мріяли.
Хотіли, надіялись, мріяли
Небес доторкатися віями.
Юдоль мерзлотою нагрянула,
Доземно притиснула, ранила –
І тиша ввижалася галасом.
Самотність у душу вгризалася.
Самотність у душу вгризалася –
І тиша ввижалася галасом.
Думки під льодами кришилися.
Гадали, що в камені сила вся.
Стікали в пустоти риданнями –
Ці миті здавались останніми.
Ці миті здавались останніми –
Стікали в пустоти риданнями.
Углиб ми зростання проходили:
В собі відродились фіордами –
У відблиску плес тихих мріємо
І неба торкаємось віями.
Ми неба торкаємось віями –
У відблиску плес тихих мріємо.
Гарно! 
