Пишу тобі неначе в інший світ,
А може, в інший час. Вже й сам не знаю.
Скляний будиночок на озері стоїть,
В нім ти живеш.
І я ним щиро марю.
Ось тут стоїш, ось тут чомусь мовчиш.
Не спиш …
Важливе, мабуть, щось гортаєш.
Вогню шепочеш казку щирості свою.
Не затаїш.
Бо я все знаю ...
З твоїх листів, з твоїх пісень, з твоїх віршів.
Якою ти у справжності своїй насправді є, а не буваєш.
Собі свого і не проси, ти не даєш.
У мене теж, здавалось, відбереш.
А я все маю ...
Я теж не сплю. І бачу я, як ти
Вдивляєшся у марево його.
- Дозволь мені його від нас спасти.
А я кажу́:
не дозволяю ...