В долині фантазій і марень живуть мої сни.
І мріють вони про щось вічне, своє.
В мороз мінус двадцять, чекають приходу весни.
А хмарної ночі вже Шлях їм Чумацький наснагу дає.
Бажають злетіть в океані і падати у небеса.
А потім тихенько літати скраєчку, десь там.
Під крону дерев заховавшись (дарма, що гроза),
як зорі, що гаснуть, дарують надію всім нам.
Туманного ранку світанок побачити мріють.
Такий, щоб засліплював очі і пестив би шкіру.
І мріють прожити не менше, як тисячу літ...
Про все це, звичайно, із ними я трішечки мрію...
http://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=822394
Надзвичайно приємно 
