Білая птаха під тином кружляла тужливо,
Крила злітали безшумно і падали вниз.
Випила я приворотного зілля, напевно, із кимось.
Це є печаль, чи можливо безглуздий каприз?
Я відлітала, та в думці до Тебе вертала,
Я замовкала, та серце кричало і билось.
Рвалось воно й від нестерпного болю злітало,
І не могла, не хотіла про щастя я мріяти більше.
А Ти забув, Ти утік, полетів десь від мене... ні звуку...
Ти приходив... і вона поверталася знов.
Білая птаха... була то, напевно, розлука...
Та, що у нас із Тобою Кохання забрала холодним крилом.
http://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=820208