А ми усі нестерпні фантазери!
І в деякій мірі щей колекціонери...
Серця чужі у своєму носимо
І допомоги жодної не просимо
Коли вже тошно від почуттів,
Тих не щирих, не твоїх,
Ти вже не рахуєш життів
Як не було б шкода – нічиїх.
І коли серце не чує,
Ні холоду, ані власної долі
Тільки тоді воно почує
Справжній запах любові.
Коли вже байдуже на слова,
Ті що були колись різкі,
Коли все звучить як промова
І тільки докази чути дзвінкі.
Все ж це уже було і сказано, й написано
І мій голос ніжним сопрано
Кричав тобі в спину: тебе в серце записано...
В відповідь: пізно речі уже зібрано...
Було давно, і вже не так
Щемить між ребрами серденько
І з неба бачу Божий знак
Що підпущу я знов близенько
Та не будеш то вже ти,
Ти історія і досвід.
І тут як вже не крути
Зійде і моє сонце вдосвіт...
