Як вмирав в нас у селі чоловік у одній хаті,
То залишив заповіт, як мають го ховати.
Казав жінці своій Гані, на повнім сер'йозі
- Як помру то ми співайте "Многая літ " в порозі.
- Чи здурівіс любий Стефку, що вже ти казати?
Як ми маєм на поминках "Многих літ" співати?
-О так любцю, дуже просто, покажеш то друзям,
А відказувать вмерлому не годиться людям.
Закрив очи та й помер, а Гані біду ту рішати,
Бідна голову ламає, як Стефка ховати.
-То мі люди засміють, лишив ми делєму.!
Побігла до Дєка рішать ту проблєму.
-Написав ми от листа, Аби сі вік з Богом єднати,
То для того ми му мусим "Многих Літ" співати.
Дєк старий лоба почухав, чуприну поправив.
Ледь помахав головов, Гані лиш добавив:
-Волю треба виповняти, ніц тут не порадиш
Що хотів, то і співайте - вмерлим не відкажеш
Тепер всьо му єднаково, "Многих літ" чи про любов,
Лиш боронь Боже не співайте- "Позови меня с собов"
Хочте вірте , хочте ні - таке було на селі,
І старі, і молоді всі були на похоронІ.
Так СтЕфка, як в Заповіті, всі і проводжали -
всім селом му "МнОгих Літ" разом заспівали!
Руслана ЛіщинськаСолецька
11листопада 2018
ruslana679@gmail.com
