́...
Він простив цьому місту
нарешті все,
що із нами не сталось.
Взяв провину на себе,
геть усю без -бе,
мої любі міщани.
І молитиме друзів
небесних сфер,
що себе розіп'яли,
Тих,які безкорисно
до самого Б
Цьому місту віддались.
Бо ж вони коромислом
чумацьких шляхів,
сенс вдували у лиця.
Щоб від лели-любові
І чуть від гріхів
Посміхалась
Провінційна столиця.
І тепер ,не важливо,
що тут ,як завжди,
Вас
Грузять смислами болі.
Це їм тільки здається,
що рідіють ряди
Посивілих від волі.
Немовлята вже родяться,
І в небесних фіртках,
Научають їх гімни співати.
Зорі три уже сходяться
І промовив вже А...
Ассу для немовляти.
І осанну охочим
до майбутніх розваг.
І навіть тим хто боїться ...
Не минеться відбутись,
страхаючись та-та-та
Та напитись по вінця.
І уже не важливо,
що ,коли і кому,
і за скільки й навіщо...
А важливо що він,
дивний дядько Вішну -
Розсадив ковилу,
Розкидав
булави і мушлю
По
Провінційному місту.
