Ну, що, любов моя, мої долоні покидаєш?
Водою суму в розпачі падаєш між пальці ниць?
А може ще казати гарне щось для мене маєш?
Чи просто ти перевіряєш мої чуття на міць?
Що, мало несамовито тобі віддав відваги?
А може я у себе не зміг зламати горецвіт?
Але в мені ще досить молодечої наснаги!
Адже я досі можу з тобою падати в політ!
Мої долоні досі ловлять з Неба щастя квіти!
Хоча у грудях б’ється одинокості сум/печаль.
Скажи, невже в житті досі з тобою ми не квиті?
Чи в цьому світі жити мені залишилось обмаль?
Не треба, не клич кохання сяйво в моє минуле!
Якщо вже залишаєш, то доброзичливо іди!
І тільки ефемерні щиро не роби «посули»,
Що знову повернешся в мене оновлена з юрми!
Що, батьку? Зараз, зараз! Тримайся! Знову тиск упав?
Зробити каву? Міцну? Ставлю джезву. Дати меду?
Вибач, я був не правий! Ти вчора, звично, слушність мав!
Я – втомлений. Сьогодні вже нікуди не поїду.
А знаєш, я остаточно закоханий в два-Де.
Пейзажі? Начерки? Майстерно олівцем портрети?
Вчорашній день! Точно знаю: це не моє.
То на обід готуємо картоплю і котлети?
01.12.2018
К.
