Він їхав з «нуля» – з Донбасу.
На нім – камуфляж. Військовий.
Високий, стрункий. Ще й красень.
Поглянув якось, споквола.
До Ніжина їхав воїн.
Розмови. Спішив додому.
Складались думки в сувої:
Який же він був свідомий!
Собою там ризикує,
Бо знає, стоїть за кого,
Чув, свище як вбивця-куля…
Сьогодні мав день святковий.
Й ціну усьому він знає:
Любові й солдатській дружбі,
Вогонь у очах палає,
Коли гомонить про службу,
Адже в біді пізнаються
І друзі, й серця нещирі.
Чув, як вороги сміються,
Стріляють… в людей – не в тирі.
Текла, мов вода, розмова,
А в ній – про дітей (їх троє),
І про побратимів знову,
І про сім’ю, і тролів.
Добігла кінця дорога…
Сльоза до очей просилась…
«Щасти Вам,» – промовив строго.
«Хай Бог береже вас, сину!»
21.11.2018.
* Нуль – передова в Донбасі.
Ганна Верес (Демиденко).