Уяви, що ніхто і ніколи не ставив тобі ніж у спину
(а особливо – близькі).
Плечі розправляються і спускаються вільно й спокійно.
І ти ідеш так сміливо, хоча сходи на гору небезпечно слизькі.
Уяви, що світ обіймає тебе так тепло і радісно,
як найкращий і справжній друг.
І усмішка стає невимушеною, що осяює все навкруг.
Уяви якби щастя тебе підслухало.
І звалилось на голову, начебто в червні – сніг.
А поруч веселкові іскри вітром роздмухані
Супроводжували тебе у сотні неймовірно цікавих доріг.
Уяви, що буденність уся – в безповоротно минулому,
А решта життя – святковий пиріг.
Уяви, що любов, нарешті, тебе послухала
І дивовижними квітами розтопила у серці всю кригу і сніг.
Уяви…
(Альона Хомко, 2018)