То вітер пролетів по між хатами.
Здійняв опале листя, що давно зів'яло.
І сонце вже на небосхилі...
Вся метушня навколо - то нудьга.
Хто у крамниці, хто у справах,
а ось мені сидіть на самоті...
Чекати нікого вже не треба.
Я лиш змахну знов наступившую сльозу,
і сяду я на сходи: кам'яні, холодні.
Вітри! Схватіть мене і унесіть!
За високії гори,
за густі, темні ліси, на озеро спокійне і глибоке.
Я хочу танути в природі, а не в бетоні.
Пташки співатимуть мені,
а я ловитиму метеликів в траві.
А ранком, вранці вмиватимусь у
криштально-чистого струмка.
Гармонія в природі, то гармонія в мені.
Було б так, чи я б в цей світ бетона повернулась?
Напевно, ні!