На столітньому дубі дятел повісив картку з оголошенням:
- Дорогі мешканці карпатського лісу!
1 січня на головній галявині лісу для діток-тварин буде проводитися бал. Вхід вільний для малят при умові, що вони матимуть на собі святкове вбрання і гарний настрій, принесуть на галявину якусть свою іграшку чи музичний інструмент
Коли це оголошення прочитали тварини-мами й діти, які були грамотні, у лісі почався рух.
Лисичка поїхала до міста з п’ятилітньою донею й купила їй нову шовкову накидку та ляльку, яка співає. Вовк своєму синові купив сіру смушеву шапку, шалик і кубики. Зайчиха для обох донь-близнючок придбала на ринку кожушки й білі рукавички, а ще мікрофон і барабани. Дикий кабан старшому синові купив у бутику модну куртку на ватній підкладці, а молодшому – кожушок і штанці, й кожному по коробці з цеглинками «Леґо». Сорока сороченяті сама пошила сукенку й жакет, а сопілку купила в магазині музичних інструментів. Козуля до свята придбала своїй доні вишиту сорочку, джинси й іграшкові цимбали. Тільки білчаткові ніхто не купив ані обновки, ані музінструменту,ані якоїсь іграшки. Його мама Рудуля вже рік як не працювала через те, що хворіла. Левова частка грошей, які заробляв тато Гризун, йшла на її лікування. Родина ледве зводила кінці з кінцями. Засмутилося білченятко. Йому дуже хотілося потрапити на бал. Адже на ньому збереться багато тварин-малят, серед яких будуть і його друзі – лисеня та вовченя, на ньому лунатиме музика, проводитимуться танці, ігри, загалом, буде весело. Та просити батька, щоб купив йому те, що потрібно було для того, щоб потрапити на бал, не посміло. «Головне, щоб вистачило грошей мамі на ліки!» – заспокоїло само себе білча й вистрибнуло з дупла. Воно вирішило зробити мамі й татові подарунки до свята власними лапками. Побігало-пострибало лісом, знайшло під сосною кілька шишок, вигребло сховані ним восени під березою горіхи і почало робити аплікації на двох торішніх дубових листках. Мамі виклало квітку, татові – сонечко. Замість клею використало соснову смолу. «Батькам мають роботи сподобаються», - подумало білча, коли закінчило робити аплікації. Воно вирішило не заносити їх до свого дому, а сховати в порожньому дуплі старої ялини, що росла нездалік від них, до завтрашнього дня, тобто, до свята. Тільки шугнуло туди, як побачило два малих маячки, що світилися.
- Хто тут? – спитало з острахом білча.
- Я! Совенятко!
- Що ти тут робиш?
- Сижу. Я загубилося.
- Як загубилося?
- Летіло з батьками на ринок і загубилося. Шукало батьків у лісі – не знайшло, вирішило тут, у дуплі, яке побачило, перепочити, бо стомилося.
- Гм… Це недобре, що ти загубилося. Завтра ж Новий рік. Ти маєш знайтися, тобто тебе мають знайти. Я покладу біля тебе свої аплікації. Ти їх оберігай. А я піду шукати твоїх батьків.
- Гаразд.
Білченя вистрибнуло з дупла й вирушило в путь. Різними стежками ходило, всіх перепитало, кого зустріло, про те, чи не чули історії про совеня, яке загубилося. Сонце вже почало складати свої промінці в наплічник, щоб відбути з ним за небокрай, на перепочинок, напрацювалося ж за день, а в білкуна – ще жодної новини на руках про батьків совеняти. І тут він побачив сороку, що летіла з торбою на правому крилі.
- Пані сороко, зупиніться, хочу вас про щось запитати.
- Що таке? – мовила та й сіла на гілку берези.
- Чи не бачили ви батьків совеняти, яке загубилося?
- Бачила. Шукали вони своє дитя, все місто обійшли-облетіли, та його не знайшли.
- Воно зараз сидить в старому дуплі ялини, що росте біля дуба, в якому я живу з батьками.
- Справді? Тоді зателефоную його мамі, вона мені свій номер залишила на всяк випадок, й повідомлю їй цю чудову новину.
Сорока задзвонила мамі совеняти, сказала їй, де шукати маля. Батьки совеняти за лічені хвилини знайшли його. Вони забрали маля, гарно подякували пташці й білченяті за допомогу. Сова сказала:
- Вирву вам, друзі, по пір’їні зі свого хвоста. Скільки добрих справ ви зробили сьогодні, стільки й чудес для вас зможе зробити ця пір’їна.
- Я зробила тільки одне добре діло – зателефонувала тобі, совко, – мовила сорока.
- Задумуй одне бажання.
Сорока задумала, щоб у неї було нове гарне гніздо, бо те, яке мала, віхола пошкодила три дні тому.
- Лети додому, там тебе чекає нова хата, - повідомила сова.
Полетіла білобока.
- А я, - мовило білченя, - встигло зробити дві добрі справи за сьогодні: змайструвало подарунки мамі й татові до Нового року й допомогло вашій згубі знайти вас.
- Задумуй два бажання.
Замислилось білченя: «Одяг та іграшку забажати? Чи ідяг та музінструмент? Ні. Інше».
- Хочу, щоб мама одужала, - мовило. Це перше.
- Одужає.
- А ще хочу, щоб татко за свою роботу гідну зарплатню отримував.
- Матиме.
- Дякую вам, пані сово, - пролепотіло білченя.
- І ми тобі дякуємо, - сказали сови й полетіли до свого дому. Білкун поспішив до свого. Коли ввійшов до покоїв, побачив усміхнену маму.
- Я здорова! – сказала вона.
- Так? Це чудово! – відказав малюк.
- І ще один сюрприз чекаєна тебе, - продовжила ненька. - Глянь на своє ліжечко. Там новий теплий комбінезон і шкіряні чобітки. А ще скрипка. Ти ж хотів, сину, навчитися грати на ній?
- Так! Звісно! Ур-р-ра! Сталося! Збулося!
- Що сталося? Що збулося? – спитав тато.
- Бажання! Сова правду сказала!
Батьки білченяти перезирнулися, а тоді в один голос скрикнули:
- І справді сталося – чудо сталося! Я виздоровіла, а татові зарплатню збільшили, аж удвічі.
На новорічному балу всі діти-тварини співали, танцювали, грали в «Лови», у «Третій зайвий», в «Хитру лисицю» та інші ігри, відгадували загадки. Білченя все це теж радо робило. А ще воно вийшло на сцену і заграло на своїй новій скрипці колядку «Щедрик, щедрик, щедрівочка». Пів ночі тато вчив білкуна, як це робити. Колись, малим, він ходив до музичної школи і знав ази музики. Гру білченяти всі присутні сприйняли на ура. А ведучий свята – олень Биструн Золотороженко, навіть квіти синові білки Рудулі вручив. Це був найкращий Новий Рік у житті білченяти.
ID:
813092
ТИП: Проза
СТИЛЬОВІ ЖАНРИ: Ліричний
ВИД ТВОРУ: Вірш
ТЕМАТИКА: Філософська лірика
дата надходження: 08.11.2018 16:26:49
© дата внесення змiн: 01.09.2021 17:56:35
автор: Крилата (Любов Пікас)
Вкажіть причину вашої скарги
|
