- Я не хочу дивитися цей фільм! – відштовхнулась вона від столу, на якому стояв комп’ютер із відкритою сторінкою, де світилися назви фільмів. Через не надто сильний поштовх, крісло, на якому сиділа дівчина, від’їхало на декілька міліметрів назад.
- Ми вже тридцять хвилин вибираємо довбаний фільм, - відповів хлопець, який сидів поряд на бильці м’якого крісла, звідки міг гортати кіносписок вниз. Вирішивши, що так діло не піде, він відкрив домашню сторінку та почав вводити в пошук: «Скачати фільм “Час”».
- Я ж сказала, що не хочу його дивитися! – незадоволено підвищила голос дівчина, побачивши, що робить хлопець. Але той і не думав зупинятися.
Продовжуючи пошук, він, ніби риторично, запитав:
- А що ти пропонуєш?
- Та хоч би що, - відповіла вона, відбираючи у хлопця комп’ютерну мишку та повертаючись назад до списку фільмів, прогортаючи його вниз. – Ось. «Дюнкерк». Я все ще його не подивилась.
- Зате подивився я. І абсолютно точно можу сказати, що він нудний.
- Можна подумати, що «Час» буде цікавим, - фиркнула дівчина, склавши руки на грудях і відкинувшись на спинку крісла.
- Ти навіть не знаєш, про що цей фільм, - намагався доказати своє він. І, користуючись моментом, знову зайняв мишку.
Для доказу того, що фільм, який він наполягає подивитися, вартий уваги, хлопець відкриває його короткий зміст і каже дівчині прочитати. Без особливої зацікавленості вона нагинається ближче до екрана і читає написане. Але дівчина просто удала, що вчитується, читаючи насправді через слово. Бажання не дивитися цей фільм було надто великим, щоб так просто піддатися умовлянням хлопця.
- Дурня якась, - продовжувала своє дівчина, закінчивши читати опис фільму. Те, що вона, не надто вдумуючись, прочитала, дійсно не викликало в ній ні краплини цікавості. – Не хочу його дивитись.
- А я хочу, тому хочеш і ти, - завірив хлопець, який і досі володів комп’ютерною мишкою, а тому продовжив завантажувати фільм, перейшовши на відкриту раніше сторінку із посиланням на збереження.
- Окей, без питань, - насупилася вона, ображено піджавши губи, - тоді ти будеш дивитися, а я буду спати.
Раптовим різким рухом руки, мишка відлетіла в сторону і загубилась десь в темноті за чорним системним блоком, супроводжуючись словами: «Качай, що хочеш». Дівчина здригнулася, не очікуючи такого виплеску емоцій від хлопця, який відійшов і ліг на ліжко, втупивши погляд у білу стелю.
- Псих, - буркнула вона, перевівши погляд на висунуту з-під столу клавіатуру.
На декілька хвилин затягнулась тиша. І кожен думав про своє. Хлопцю уже остогидло гортати, здавалося, безкінечний список різних фільмів. З такими темпами, вони би просто не встигли подивитися те, що виберуть, судячи з усього, зовсім не скоро. Тому він подумав, що завантажити перший ліпший, на його думку, фільм, буде досить розумно, адже дівчина абсолютно ні з чим не погоджувалася.
Ось така дилема: вона не хоче дивитися фільми жахів та трилери, а він – мелодрами, під які вона знову буде ридати прямо перед ним, і він нічого не зможе з цим вдіяти. Він не міг стерпіти її сліз, бо просто не знав, як себе в такі моменти поводити. Посміятися – значить образити її; витирати доріжки сліз зі щік – не в його стилі; плакати разом з нею – взагалі маячня якась. Тому головною його тактикою для таких моментів було ігнорування та періодичне питання «Що таке?» після кожного її шморгання носом, на що вона відповідає тихим голосом: «Нічого».
Раптом він відчув, як ліжко трішки прогнулося. Тоді хлопець повернув голову, і помітив поряд дівчину, яка повернулася до нього спиною, підклавши лікоть під голову (він знав, що це її улюблена поза, бо завжди говорила, що так найзручніше). Секундний момент злості пройшов відразу, як він опустив голову на м’яку подушку, тому абсолютно спокійним голосом запитав:
- Чому ти нічого не качаєш?
- Звичайно, - пробурмотіла вона в подушку, але він ясно її чув, зрозумівши з обуреного тону, що вона починає злитися, - відкинув мишку фіг знає куди. Як я буду качати? Клавіатурою? Іди і сам качай, що тільки захочеш. Мені байдуже. Взагалі нічого дивитися не хочу тепер.
А хлопець посміхнувся на її слова, закотивши очі. Чомусь вона здавалася йому такою милою, коли злилася, що він був готовий піти їй назустріч у будь-чому, бо виглядала, як маленьке дитя, яке хотіло морозива, а батьки йому не дозволяли. Але батьки відстоюють свою заборону до кінця, а він здається. Знову. І, насмішкувато посміхаючись, повертається до дівчини, підсунувшись до її спини ближче, до самого останнього міліметру, і кладе свою руку на її таку тонку талію, яку вона завжди називала «незрозумілою геометричною фігурою».
- Та годі тобі, - усміхаючись прошепотів він, але вона почула його, хоча не подавала виду.
Тоді хлопець провів рукою по її животі, повертаючи руку назад на талію та легко стискаючи її. На це дівчина закрила очі і посміхнулася, завжди він знав, як її заспокоїти, завжди йому це вдавалося. Вона і не думала так швидко здаватися, тому не подала ніякого знаку, що вже не гнівається. А хлопець знав, як пробити її впертість остаточно. Носом він доторкнувся до її шиї, ніжно провівши ним вздовж неї, і зарився в її волосся, вдихаючи такий рідний солодкий запах меду. Притиснув її ще ближче до себе, бо йому здавалося, що між ними ще надто велика відстань. Він хотів відчувати її максимально біля себе, відчувати її ближче, наскільки це тільки було можливо, відчувати її глибоко в собі. Ніжний поцілунок в шию, і її тіло покрилось мурашками, від чого вона переплела пальці їх рук, даючи зрозуміти, що все добре, і більше злості немає.
Хитро посміхнувшись сам до себе, хлопець різко починає мучити дівчину лоскотом. Як же вона ненавиділа, коли її лоскочуть! Але настрій від цього не впав, вона засміялася, вивертаючись від його рук, які, здавалося, встигли зачепити кожну частину її тіла в цій атаці.
Зібравши всю волю в єдине, дівчина змогла розвернутися до хлопця, виходячи з такого невигідного для неї положення. Тепер вона могла відповісти на його атаку щипанням, адже добре знала, що це єдиний спосіб зайняти домінантну позицію в цій дитячій «війні». І це їй вдається з легкістю. Тепер він намагається захиститися, навіть підскакує з ліжка, відбігаючи до вікна, а дівчина біжить за ним. Обоє сміються. Обоє щасливі.
Блокуючи її руки, стиснувши дівчину в міцні обійми, з яких вона і не думає вибиратись, дивлячись йому прямо в очі та посміхаючись. Така «бойова», але така по-ніжному ласкава. Не довго думаючи, знищує відстань у декілька сантиметрів, впиваючись дотиком до її губ своїми. Лагідно-пристрасний поцілунок зводить з розуму, змушує забути про такий незначний нюанс як кисень. Вони самі стали киснем один для одного, хімічним елементом, який просто необхідний для життя, без якого існування не можливе взагалі. Вони прагнуть дихати один одним, жити один одним, не звертаючи уваги ні на що інше. Але легені отримують своє, коли вони відриваються, на мізерні міліметри, просто щоб посміхнутися від того, наскільки їм зараз добре, до абсурдності комфортно, до божевілля щасливо.
- То, - тихим хриплим голосом починає хлопець, перериваючи тишу в кімнаті, - що будемо дивитися?
- Хіба це суттєво? – тихо відповіла дівчина, не очікуючи відповіді.
За вікном сутінки змінилися на фіолетово-червоний світанок, поступово освітлюючи закоханих, які поринули до царства Морфея, обіймаючись, міцно притиснувшись один до одного.
Хіба суттєво?
Головне – разом.
ID:
811977
Рубрика: Проза
дата надходження: 31.10.2018 00:05:18
© дата внесення змiн: 31.10.2018 18:16:03
автор: DariaB
Вкажіть причину вашої скарги
|