Все,- літечко згасло...
Ніч... Місяць пливе в небесах поміж хмарами,-
Ховавається й знову між них вирина...
Квітник біля дому... Зібралися парами
Всі квіти,- хвилює усіх новина....
На мальвах уже пломеніють лиш кінчики,
А нижче - разок неслухняних діток...
Вже осінь цілує задумливі вінчики,-
Від літа зостався останній ковток...
Мінорно цвітуть буйним цвітом жоржини,
Бо подихи вітру у росах ранкових
Холодять пелюсточки ніжні щоднини,
Збиваючи шарм із квіток гонорових...
Вже холодно всім... Затуманились ранки...
Лиш згадки зостались про літнє тепло...
Ще й вітер нам каже, що ми його бранки,-
Всі в горі... Он хміль чомусь хмурить чоло...
Лиш цим,- каже він,- все б цілунки та стогін
В саду під калиною... Нам би людьми
На світ народитись та стати на ноги,-
Ні осені б нам, ні свекрухи - зими!..
