Ніхто так більше не уміє,
як ти, голубить моє тіло,
так вправно володіти мною,
як грім і блискавка грозою.
Лиш ти так добре обіймаєш,
немовби током пробиваєш,
щоб я блаженно посміхалась
і безконтрольно піддавалась
всім твоїм чарам без вагань,
і силі всіх своїх бажань.
Ніхто не вміє грать зі мною,
і з моїм тілом, як струною,
що поєднала в собі ноти,
високі й низькі обороти.
Ніхто не вміє так любити,
так вміло мною володіти
і одночасно дати, брати,
щоб можна було відчувати
єднання у єдине ціле,
таке бажа́не, ніжне, миле.
Ніхто так пестити не вміє,
я не дозволю, й не посміє
ніхто порушити кордони,
хоч і відчують феромони,
що міцьно так сповили тіло,
яке давно тебе хотіло.
Так вміло можеш тільки ти
мене із розуму звести,
лишити мови, усіх слів,
зробить реальність з моїх снів,
і ніжний погляд, жести, звуки,
я віддаюсь вже в твої руки,
бо більш ніхто так не уміє,
ніхто так мной не володіє.
