Спадає туман на покошені трави,
Як легка, молочна накидка чи шаль.
Десь громовиці, криваві заграви
Навіюють тугу, зловісну печаль.
Так літо відходить за поле пшениці,
Де обрію світиться тоненька нить.
Вже й ясен у лісі чуть-чуть золотиться,
А осінь, мов діва, шовками гримить.
Навчилися птахи злітати до неба,
Їх крила відчули прозорі вітри.
Це ж осені й літу зустрітися треба
У цій, у серпневій ранковій порі.
Бринить павутинка мала, білосніжна,
На диво осінній навіює спів.
Ця осінь у літі пора дивовижна,
Як казка забута з бабусиних снів.
11.08.2018 р.
