Данило пристрастився малювати,
Цьому в дитинстві вчила його мати.
Вона не раз розписувала хату,
Йому сорочки вишивала й брату.
Купив він фарби, розчини олійні,
Вони за водяні, бач, більш надійні.
Підрамник вибрав, натягнув холстину,
Враз, подихом намалював картину.
Така вже пишна і така рум'яна,
З холста дивилась його люба Ганна.
Коса і блиск очей, чарівне личко,
Всім гарним молодицям молодичка!
Цю всю красу в дубову вставив раму,
Під час роботи він не пив ні граму,
Лише коли закінчена робота,
Тоді вже чарку піднесе до рота.
Картину взяв і декілька ікон,
Зібравсь на ярмарок чи на аукціон,
Повіз це все ним зроблене продати,
Для Ганночки намисто щоб придбати.
А люду понаїхало тьма-тьмуща,
Все було там, й свята вода цілюща,
Телята, мерседеси, коні, свині,
Чи ж то, скажіть, таке побачиш нині?
Все продавалось: сорочки, парфуми,
Ще зброя, жуйки імпортні із гуми,
Товари Індії, Китаю і Цейлону,
Придбати можна було і корону.
Розклав на продаж свій товар Данило,
Людей до нього наче хвилею прибило,
Картини ж бо не бачили такої
Ще від часі, мабуть, далеких Трої!
У ці хвилини зрозумів Данило:
Малярство - дивна, неймовірна сила!
А Ганна посміхалась загадково,
В одного з глядачів втекла корова.
Зчинили галас заможні покупці,
Тягнули раму, виймали гаманці,
Але шедевр попав до інтуриста,
Він дав зелененьких доларів триста.
Як божий дар, як чудо, з неба манну
Він притискав Данила жінку Ганну,
Оце купив красу, то справжня вдача,
Приїду - почеплю собі на ранчо.
Та неув’язка вийшла на таможні,
Картини везти можна, та не кожні.
Картина ця - то надбання народу!
Тому їй за кордон немає ходу.
Тепер портрет висить у галереї
І, кажуть, черга завжди є до неї,
Данило вже картин зробив чимало
Став маляром він професіоналом.
І матір рідну згадує частенько,
Маленьку хату в рушниках чистеньку,
За вікнами садок і всюди квіти...
Чи ще таке побачать наші діти?
ID:
801743
Рубрика: Поезія, Лірика
дата надходження: 03.08.2018 10:32:41
© дата внесення змiн: 26.11.2019 10:42:15
автор: Марат Школьник
Вкажіть причину вашої скарги
|
