Липневий день, мабуть, таки перегрівся на сонці. З його чола, вкритого липовим цвітом, збігали духмяні, цілющі краплини. Та ось, нарешті, він сховався у прохолодну тіняву хмарок, які раптово з'явились разом із вітром, що демонстрував свою неабияку силу і зухвалість. Десь із півгодини він ганяв хмари і чавив із них рясний дощ. Бешкетуючи, вітер зламав кілька дерев, і жбурляв потрощені гілки на дорогу. Раптом усе скінчилось. Вгамувавши свою лють, вітер разом із хмарами зник.
Знову засяяло сонце і День попрямував далі. Десь там, за горизонтом його вже чекав Вечір. Замріяний День, безтурботно підстрибуючи, в обіймах сонячних променів, через луки і ліси побіг до річки, на протилежному березі якої, під високими деревами, у чагарнику сховався Вечір. Його охороняли сутінки. Підступно підкрадаючись, вони почали накривати День своїм рядном, щоб потім затягнути його у фортецю Ночі.
Але назавтра, неодмінно, на баскому коні прилетить Ранок, щоб розігнати темряву Ночі. Його цілюще світло подарує Дню впевненість, щирість і радість оновлення. Ранок визволить День із полону і він, розправляючи м'язи і протираючи очі, після темряви ночі посміхнеться. Умившись ранковою росою, День бадьорий і веселий, зі щирою усмішкою привітається з усім на Землі сущим, обіцяючи, що все буде якнайкраще! Вірмо в це і все буде добре!