Снилось сьогодні, ніби лишилась сама,
За вікном хуртовиною білить оселі зима,
Стукіт у двері. "Кого принесли чорти? "-
Бурмочу. Відчинила, а на порозі - ти.
Смієшся уїдливо: "Відьмо, погрітись пусти ".
Відчуття таке, наче минуло життя,
З часу останніх "люблю" і насмішок "ну зовсім дитя".
"Прошу ласкаво! Чай? Кава? Вино? ".
Плечима знизав, мовляв:"А, до біса! Уже все одно! "
Навшпиньки стаю, легенько цілую чоло.
Сміюся і плачу. Не висловить, що то було.
Сидимо біля грубки, в чашках парує глінтвейн,
Уперто за щось вибачаюсь.
Горнеш до себе. Завмер...
"Куди зілля підклала?Зізнайся уже тепер.
У серце мені засадила не стріли - ножі.
З тобою лишаюсь,жени-не жени, держи - не держи.
Ти -прокляття, чаклунка, химера. Я -твій найбільший гріх.
Роки в порятунку минули, а так і не втік".
Я каюсь і ридма ридаю. Сон кудись раптом зник.
Гарно! 
