Багато дивних, загадкових історій, які не завжди є можливість пояснити, відбуваються у парку. «От хоч би, - почав старий у військовому кітелі, - той самий Нижній став, посередині якого лежить Камінь смерті. Його кріпаки мали встановити на площадці біля Бельведеру. Ця величезна багатотонна брила саме там і мала бути по задуму будівничого. Та замість цього вона вже кілька століть лежить у воді Нижнього ставу, нагадуючи про трагедію, яка сталася одного похмурого дня у кінці ХVIII століття. Того року зима розпочалась рано. Всі пагорби, скелі були вкриті великим шаром снігу. З кожним днем набирали сили морози. Кілька десятків кріпаків поливали шлях, по якому мали пересувати кам’яного велетня, водою з великих діжок, створюючи міцну штучну кригу.
Обгорнута багатьма канатами, які тягнули сотні людей, по створеному льодяному шляху, брила повільно наближалась до місця встановлення. "Дружньо! Гей!", і всі разом, напружуючи м’язи до неможливого, підтягували на кілька сантиметрів камінь. "Дружньо! Гей!"... Багато часу лунали ці вигуки. Ось камінь майже на місці. "Дружньо! Гей!"… Та кілька кремезних кріпаків посковзнувшись падають, за ними падають інші, випускаючи з рук канати, а камінь поволі, наче страшний хижий птах, що розпластав крила, падає донизу, тягнучи за собою величезну кількість людей. Вже потім розповідали різне. Хтось казав, що загиблих було сто, хтось - триста чоловік. Той зойк, що розрізав повітря, було чути за багато кілометрів від парку. З тих часів, як свідчать старожили, у ставку відбувалось дивне. У тиху звичайну безвітряну погоду починали підніматися на поверхню озера великі хвилі, чувся стогін, а сама кам’яна брила наче похитувалась. Щоразу переставали співати пташки, все завмирало у цю мить. Потім сіро-біла хмарина піднімалась від каменю догори, зникаючи у просторі неба. І знову все навкруги поглинала тиша і спокій.»