Мені дуже хотілося б знати,
Через сто, чи бува, двісті літ…
Чи зуміють нащадки спитати,
Чи отримають пращурів звіт?
Чи судитимуть правнуки наші,
Нас зате, що мовчали колись,
Чи з бідою залишаться чаші,
Я б тоді на це все подививсь…
Чи життя поміняють на краще,
Чого ми не зробили в свій час,
Чи назвуть, що були ми пропащі,
Чи тавро накладе хтось на нас?
Чи поставлять хрести на могилах,
Чи згадають колись з почуттям
І чи буде їх доля щаслива,
Ми ж за волю поклали життя,
Чи одягнуть, як ми вишиванки
І чи мову свою збережуть,
Чи по росах босоніж щоранку,
У поля прокладатимуть путь?
Років сто, а можливо, літ двісті,
Ми побачим з далеких зірок,
Чи зуміють правнуки розцвісти,
Чи взяли наш життєвий урок.
