Говорити, мовчати, тримати у думці
сум'яття щемливе із власних бажань,
хотілось би бігти, втікати, та в сумці
закрити весь світ, та не можна так... жаль...
і нерви в напрузі оголеним лезом
так ріжуть канати зі слів і думок...
дивитись на світ не виходить тверезо,
бо жалить шипами він кожен твій крок...
-Матусю, чому ж ти мені не сказала?
що казки нема наяву й поготів...
я мрій би безтямно в собі не плекала,
а зводила б мур із колючих дротів...
забула ти, мамо, тоді розповісти,
що буде так боляче, брак часу й сил,
захочеться здатись, не вистачить місця,
ні крихти терпіння, ні розмаху крил...
Хотілось би, мамо, усе розказати,
від чого так тяжко, і серце болить,
та краще в чергове закрити на ґрати,
всю душу, всю сутність, себе зачинить...
І маску холодної, ні, крижаної...
істоти вдягнула, і так кожен день,
в навушниках тільки "не здамся без бою"
байдужість і посмішка... зуміти б лишень...