Село з минулим – в літописі долі,
Село з майбутнім – подорож у час…
Село теперішнє по Божій волі,
Найкраще й найрідніше ти для нас!
І хто б не йшов – усяк сюди поверне,
На власні очі щоб побачити красу.
Найкраще в світі, рідне Заозерне!
Тобі любов я трепетно несу!
Як із картини – славні краєвиди,
Дощами зрошені і сонячним теплом.
Село вже давнє, та як нОве з виду,
Бо квітне душами, що сповнені добром.
Стежини втоптані до поля і до храму,
Тут не зміліло ще духовне джерело.
Тут поважають діти батька й маму,
То ж буде процвітати ще село!
Подвір'я квітами святково чепуряться,
Домівки прибрані щодня, як у святА.
Бо люди наші праці не бояться,
Труд і молитва – істина свята!
Все любе тут – і вулиці, і пляжі,
Городи, ліс і наш Південний Буг.
І кожен вам із захватом розкаже
Про Заозерне, де козацький дух!
Бо ж не лише красою ми багаті.
В гармонії з усім – глибинна суть.
Не так важливо, щО у нас є в хаті,
Важливо, які люди тут живуть.
А люди наші – добрі й працьовиті,
Завзяті і душею молоді,
Розумні, вмілі і хазяйновиті,
З теплом у серці, з радістю в житті.
Тут справді добре, гляньте-но довкола –
Асфальт, торгові точки, водогін…
А ще – найкраща в світі наша школа
В садах красується з усіх сторін.
Садок, лікарня, клуб і магазини –
В сучасній і оновленій красі.
Все необхідне для життя людини,
Тому і люблять Заозерне всі.
Живи, моє село, на радість людям!
У якості і кількості зростай.
Хай кожен житель щиро тебе любить…
А ти у цій любові розквітай!
Аж закохався я у Ваше село, Наталю... На таких осередках духовності й праці тримається вся наша країна! 
