Ти все іще тримаєшся на гойдалці –
Казала, що боїшся висоти.
Невже й тепер не гнівно і не боляче?!
Чимдуж штовхаю!
Страшно?
Ну, лети!
Вервечками долоні пошрамовано.
Зімкнулось коло мертвої петлі.
В падінні – щастя? Щастя -
Серце зболене?
Підкови – відкорковані нулі?
Та щоб тобі!!!
Та що тобі периметри
З ціною хиби в сотні тисяч літ?
Зашкалюють крилатості дозиметри:
Чіпляєш землю – просишся в політ.
Шпарини віднайшло коріння в дощечці –
Врослося. Ні!
Тепер вже не злетиш.
А скільки сил?
І гнівно й трохи боляче –
Намучилась, за ламаний, за гріш.
А ти взяла – й достигнула до легкості ,
Сльозу зронила, вивільнила дух
Кульбабково –
У поштовху із гойдалки
Заповнив всесвіт білий-білий пух.
