Ой, Тарасе, батьку славний, як тобі там спиться?
Чи, поете, з пір недавніх нічого не сниться?
Не болить твоє серденько і душа не плаче?
Чи не згадуєш, Кобзарю, долю гайдамачу?
Як ножі тоді святили і збирали військо,
за підмогою ходили в братство запорізьке.
Як тяжкі зривали пута і петлю із шиї,
а навкруг танок водили ворони та змії.
Повернися в Україну, піднімись на кручу,
подивись, як люд нещасний сльози ллє пекучі.
Як старий Дніпро закутий сумує в кайданах,
бо простий народ в’ярмили глитаї-тирани.
Одурили, обібрали, розвели по хатах,
а на троні засідає нині цар пархатий.
Всі міста заполонили зайди та чужинці
і в степах немає місця бідним українцям.
Просинайся, піднімайся, навісти Вітчизну,
скільки можна вже справляти по загиблих тризну!
А з тобою разом, батьку, зі східного фронту
з військом скоро завітають Залізняк і Гонта!
травень 2018
Як там живе поетична Павлоградщина? А чи нам якось з однодумцями не 
? 
