Ти розумів, що назавжди не буде, авжеж
Словами бив, як важким камнем з рогатки
Ти залежний від інших думок, та і далі залеж
Рви душі жіночої статі, мов від речей етикетки
Будь і далі святим для своїх внтурішніх пасток
Ти не був вартий її долонь від нервів спітнілих
Пробирав як вітер холодний, до самих кісток
Не брав до уваги очей вже пів року сп"янілих
Зникати як сліди в зливу це твоя звичка
Тільки забув що там давно вже немає дощів
І ходить лише одна на місто, пуста електричка
Навіть фундамент змарнілий роками-осів.