По дорозі пильній, що на Конотоп,
Йде хлопчисько з мамою, ніжками топ – топ.
Мама дуже втомлена, хлопчика веде,
Але їм від доленьки дітися ніде.
В прийми йдуть до родичів, в місто Конотоп,
Хлопчик йде за мамою, ніжками топ – топ.
З місьць йдуть пограбованих, спалених ордой,
Дивом урятовані, від навали той.
Йдуть до мами родичів, в місто Конотоп,
Нема хліба й овочів, тільки ніжки топ...
Між млинами старими, мама йде та син,
Повстрічавсь з отарою, їм пастух один.
Він побачив жінку, що дитя веде,
Та й збагнув, що бідним дітися ніде.
В мить ту доля разом, об’єднала всіх,
І лунав довкола той дитячий сміх.
Через рік дорогою, що на Конотоп,
Йшов з батьками хлопчик той, ніжками топ – топ...
