Весна прийшла,
Журбу не віднесла,
Порвавши серце,
Пішла!
Нащо магнолія цвіла?
Щоб серце плакало в неволі?
Щоб очі виїло, прозорі?
Та ні, не може бути так...
Цвіла Вона,
Щоб щастя дарувати,
Хоч трохи серце милувати,
Давати йому радість і нектар.
А оченята - Лісова смола,
Солона і гірка душа...
Милуються вони, слізьми стіка,
І так стражда душа твоя!
Послухай милий пане - землянин,
Не смій плювать ти просто так!
Полу́м‘ я не горить sto lat*!
І серце тво́є точно так!
Цілуй, цілуй ти цвіт магнолій,
Не втрать надій бажання ти свого,
Ти просто віру май,
Таку, яку не маю я,
Заплаче до́щем немічність моя...
Sto lat (пол.) - Сто років
