Я б тобі написала листа,
Та нема листонош в ті далекі світи,
Я б нарвала тобі оберемок троянд,
Та ті квіти ростуть на могилі тепер,
Я б прибігла на хатки старої поріг,
Та в тій хаті давно вже чужі хазяйнують,
Розказала б тобі,як в дитинстві, я сни,
Та ті сни тепер чують лиш зорі!
Вже рік десятий як тебе нема,
А та акація ще досі в моїх снах,
Де ти стрічала й проводжала нас!
І постать згорблена твоя,
І сховані в глибоких зморшках сльози!
Ти не хотіла відпускать
Своїх онуків найдорожчих
І так чекала кожну мить,
Щоб все своє тепло віддать!
Пробач,рідненька,я прошу,
Ми думали,що часу вдосталь для любові,
І твоїй старості ми шани не давали!
Та ти пішла,пішла у вічність....
І зрозуміли вмить,що більш тебе нема
І час свій витрачали на пусте....
Назавжди твоя пісня змовкла,
І сміх твій обірвався на віки,
Біля воріт ти більше не чекаєш,
І цвіт акації для мене чорним став!
Я пам'ятаю день страшенний той,
Коли тебе не стало на Землі,
Моя душа тоді втонула в морі сліз,
А серце втрату заперечувало цю!
Моя рідненька,спи спокійно,
В пухнастих хмарах вже твоя оселя,
Ніколи не забудемо тебе,
Бо в небесах найяскравіша зірка ти!
