Батько, можливо, хоч і боковим зором,
Бачить мої всі недолугі затії та ігри,
Як я, обережно, оглянувшись по боках,
Намагаюся зі сховку дістати ключ від цікавих речей комори,
Попри малі мої успіхи, шкандибаючу мою віру.
Як я – підліток малий, грайливий, зелений,
Шукаю, де схований ключ від Батькової машини.
Батько серйозним і грізним, але добрим своїм поглядом
З вулиці крізь вікно поглядає
На сліпого такого, невсвідомленого такого ме́не,
На малого такого, неотесаного такого – людину.
Все ходжу, такий дріб’язковий, але ж гордий такий – такий смішний.
Вихваляюсь якимись гаджетами досягнень, що насправді придбав мені Тато.
Ходжу під Небесами – такими сильними, такими величними – я… земний…
Пишаюся якимись крилами… Хоча, сам – як курка – не вмію з ними літати.
Ходжу так безтурботно, так халатно. Наче тепер дорослий…
І з Батьком зустрінусь лиш поглядом. І рідко тепер з Ним ночую вдома.
Наче закритий такий для всіх, для себе – такий серйозний…
Так смішно в очах це Батька…
Мов зйомка «тупих сусідів» з непомітного дрона.
Стаю все на табурет, щоб здаватися вищим. Значущим.
Щоб побачити врешті, що ж отам – за огорожею. За забором.
Але, думаю, Батько все ж радий,
Що я, хоч і пізніше за інших почав рости -
За успіхи дітей-інвалідів радіють ще дужче…
Батько всміхається…
Поглядаючи непомітно боковим зором.