Учні 4-А класу йшли додому. Падав мокрий сніг, хоча на дворі був березень. Анжела йшла до батька в гості. В неї був незвичайний день – День Народження. Як і кожна дитина вона чекала його цілий рік. Анжелу гарно привітали однокласники у школі. Подарували рамку для фотокартки і яскравий червоний брелок у формі сердечка. Подруга Віталіна про подарунок те ж не забула, подарувала рожеве намисто і браслет. Анжелі дуже сподобалися подарунки однокласників, а особливо намисто з браслетом. Вона одразу наділа рожеве в переливах намисто і сяючий в намистинках дитячий браслет. Анжела була дуже щаслива.Вона казала своєму другові Владу, з яким доречі жив батько Анжели: « Мені цей день ніхто не зіпсує, бо в мене свято.» Мама Влада готувалася до приходу дітей. Тато Анжели їй в усьому допомагав. Адже це свято для дітей, радість, дитинство. Батьки Анжели давно розлучилися, ще коли дівчинка ходила в садочок. В кожного була своя сім’я. Мама День Народження Анжели святкувати не могла, адже вона жила в свекрухи. Чоловік з яким жила мати Анжели взяв її з двома дітьми, тому лишнього Марія не просила. А в Анжели на душі і в серці цвіла весна. Вона йшла до батька, за яким дуже скучила і якого сильно любила.
Та вдома Юрій – батько Анжели та його нова дружина сильно сварились. Юрій сердився і бурчав чому саме його дружина повинна готуватися до свята, а не рідна мати. Та молода дружина плакала і намагалася втовкмачити чоловікові, що сьогодні головне – це свято дитини, а не їхні суперечки хто повинен приділити дитині увагу. Якщо мама Анжели зайнята і не може, то вона і сама все зробить, яка різниця, хто відмітить іменини, аби дитина була щаслива. Юрій же суперечив, доводячи свою другу половинку до плачу, чого вона лізе… Яке її діло! Він казав: - Що хочеш бути для всіх хорошою, так не буває! А вона тримаючи на руках свого однорічного синочка продовжувала готувати. Готувала і плакала.
Юрій в душі ненавидів усіх жінок з якими він жив. Йому здавалося, що всі вони не люблять його дітей, не хочуть щоб вони до нього ходили. А в Юлії самої було двоє дітей, і вона намагалася достукатися до Юрія, і врозуміти його. На плиті смажилася качка, Юлія однією рукою досипала смачних приправ до готової страви і запитувала у Юрія: - Але ж ми моєму синові нещодавно відсвяткували десятиріччя. – Ну, і що? Влад живе з нами, а до чого тут Анжела? – Та чому ти повинна готувати, я ж навпаки тебе захищаю, а тобі ще не так? – А чому ти за мене вирішуєш, що мені робити? - питала навзрид Юлія. – А то ви за мене вже все вирішили! Зрозуміло! Юрій не розумів, що Юлії було просто шкода його дитину. Він їй не вірив. Наразі Юлія була в декретній відпустці. Та до цього вона працювала в школі. Їй була близька душа дитини. Вона завжди раділа і сумувала зі своїми учнями. Коли з дітьми працюєш, до них звикаєш, вони стають, як свої. Вчитель чи вихователь починає жити дитячими турботами, емоціями, хвилюваннями і радостями сам того не помічаючи. Доросла людина ніби вплітається в життя дітей, в солодкий, іноді гіркий і дивовижний світ. Немає ні хороших, ні поганих, всі вони різні. Юлію пронизував біль і образа. Біль за те,що все в цьому світі впирається в гроші, образа, що їй не вірять. Світ змінився, ніхто не вірить в щире добро, всі пов’язують це з вигодою. Матеріальні цінності стали вище за духовні. Світ змінюється кожне сторіччя, і вмісті з ним міняється людина, суспільство, навіть діти стали іншими…
Дівчинці гарно відсвяткували День Народження. Був і торт із свічками, і друзі, і ніхто не знав, що комусь боляче і гірко…
-
ID:
785067
Рубрика: Проза
дата надходження: 29.03.2018 20:16:02
© дата внесення змiн: 29.03.2018 20:16:02
автор: Людочек
Вкажіть причину вашої скарги
|
