Ти так безжалісно вбивав самотність,
Яку я будувала сотні літ.
І впевнено ішов до бою,
Щоб мою гордість не зломить.
Ти голими руками взяв надію,
Таку крихку і ще слабку,
Але ти знав у що вселити
Безмежну віру молоду.
Одна лиш міра тої сили,
Змогла весь дух мій підкорить.
Всі стіни рухнули до долу.
За ними ж ти стояв- весь запальний.
Тоді відчула на спині я крила.
І не хотіла більше стримувати почуттів.
Ти з легкістю підніс мене у небо,
Не відпускаючи на жодну мить...
