Я пам'ятаю, як цілуєш ніжно в плечі,
Як дихаєш у спину ти мою,
Я чую подих, чую сум,
І голос ніжний,
Що наче ненька обійма ілюзію мою.
Я відчуваю запах цигарок,
Що ми курили рано вранці позавчора,
Я пам'ятаю твої тонкії вуста,
Що цілували моє тіло тої ночі,
Я пам'ятаю все, але чомусь ,
Немає більше ти і я:
Є "ТИ" лиш,
І десь окремо "Я".
І час зайшов вже так далеко,
Реальність - точно наче сон,
Страшний, бридкий і бідний,
Як Авдон*.
Буття блага не забувати,
Ті німеркнучії мріяння,
Що в дар отримав я од тебе,
Навік? О, ні!
Та я забуду, все забуду,
Я зроблю так, щоб все болюче,
І те пекуче, що болить,
Розгорувати, зруйнувати,
І знищити ущент,
Немов міста,
Що вже не стануть докона.
Авдон - Аваддон, бог смерті, руйнування.
ID:
775914
Рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата надходження: 08.02.2018 23:21:32
© дата внесення змiн: 25.10.2018 22:02:35
автор: Костянтин-Болеславович
Вкажіть причину вашої скарги
|
