В вечірніх сутінках через город
до бабці в двір із глечиком щербатим
чимчикувало ласе до пригод
мале дівча (вже й не скажу, як звати).
Котилась ніч омелою й туман
на картоплиння ліг кожухом синім.
Крильми в смерканні борсався кажан
й було від того боязко дитині:
ще, на дай бог, шугне у віражі
й цупким крилом заплутає волосся.
Гуртом лякали вишні на межі
і з-за стіжка хтось виглянув здалося.
Спасало світло із хлівних дверей,
де цівок дзвін з дійнички густо линув.
То бабця ще, тривожачи курей,
при каганці доїла корівчину.
Чекав ослін з горнятком молока,
тримали вінця для дівчати піну
і тепла ніжність першого ковтка
згасила гарний шмат адреналіну.
Від проводжань відмовилась, хоча
стискали знову плечики судоми,
коли з уявним привидом дівча
вертало з повним глечиком додому.
28.01.2018
(на фото полотно Архипа Куїнджі)
Чудова робота, Галино:... 
що пригадалось дитинство 
