Коли я біля тебе, моя мила,
То серце завмирає і тремтить.
Час біля тебе ніби має крила,
Бо ж непомітно, швидко так летить!
Ми ніби тільки – тільки, як зустрілись,
А вже крайнеба в сонячнім вогні.
А Купідон пускає свої стріли.
Одна із них дісталася мені.
Поранений, коханням тяжко хворий,
Не можу вже без тебе ані дня!
Про тебе тільки мрію, та говорю,
Про почуття співаю у піснях.
Щоб розказати світові про тебе,
Візьму рожевий колір у зорі.
Бо твої очі, як квітневе небо,
А ти сама – як сонечко вгорі!
Слів особливих серденьку бракує,
А ті, що є, - не висловлять сповна,
Який медовий в тебе поцілунок,
Яка сама ти квітка чарівна!
Сплетемо воєдино наші руки
І підемо купатися в росі.
Щоб змити назавжди усі розлуки
Які можливі в нашому житті.
Моя жадана, у твоїй подобі,
Весь всесвіт став належати мені.
Може тому, що при такій хворобі,
Яскраво світять зіроньки ясні!
10 лютого 2013 р.
ЧУДОВО! Кожна жінка вмлівала б від такого зізнання.
Пане Петре, а погляньте-но на перший рядок третьої строфи. Чи не буде ліпше звучати так:
"Поранений, коханням тяжко хворий,"
Бо таке світле кохання не може бути тяжким. Все інше – клас, на 5/5 !