Давай втечемо від світу, удвох обійдем півкулю,
Ти мій прохолодний вітер, ти захід сонця в Стамбулі.
Я буду тобі писати про зорі, про океани,
Навчу жити та кохати і бути від щастя п'яним.
А потім народжу сина, назву його Ізмаїлом,
Він буде свята дитина, твоїм життя еліксиром.
А ще купимо собаку, чи навіть візьмем з притулку,
Й будемо гуляти зранку, та їсти макові булки.
Й коли буде дощ на дворі, змивати бруд із бруківки,
Я буду тебе тримати за руки в наші домівці.
І чай із тави гірської заварю велику крушку,
Й будемо ми розмовляти, як дві дорогі подружки.
А потім підемо спати, щоб знову набратись сили,
Створити ще одне свято й відчути що день прожили.
